Жіночі долі - ТОП 50 лучших книг

Основна історична складова «Реквієму для Рози» – старі листи. Актриса колишнього театру Садовського, піаністка, пише коханому послання в безвість, змальовуючи жахіття свого існування у Києві на початку 30-х років ХХ століття. Чекісти змушують її працювати прибиральницею і після допитів замивати криваві сліди катувань у підвалі «черезвичайки», а пізніше – супроводжувати знущання над людьми грою на піаніно. Уже в наш час ці листи майже столітньої давності потрапляють до рук скромного доцента, викладача історії. У вирі сучасного життя він іде слідами авторки пожовклих аркушів, переживає власну драму, шукає паралелі в подіях минулих років і знаходить своє кохання вже у круговерті Революції Гідності. Хто така Роза, яку роль вона відіграла в житті юної актриси-піаністки і як переплелися складні перипетії життя героїв минулого і сьогодення, ви дізнаєтеся із нового роману Раїси Плотникової, який отримав спеціальну відзнаку «Вибір видавця» на міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова-2016».

Маріанна Гончарова – автор цілковито своєрідний. Історії, які вона розповідає, вихоплені з повітря, з подвір’я, з поля, з маленького провінційного містечка – з усіма нісенітницями, випадковостями і неймовірною чарівністю. Її герої – прості люди, навіть їхніх імен не запам’ятаєш, але ніколи не забудеш ці живі образи, хоч би хто то не був: інтелігентний і трошки заляканий дантист чи закохана в шляхетного хлопця красуня панночка, веселі відчайдушні цигани чи дивакуваті, але щирі весільні музики чи відважні безкомпромісні прикордонники. Письменниця з гумором й іронією розповідає про буденне життя своєї родини і знайомих (зокрема, й знайомих звірів і птахів), свого міста та свого рідного краю. Світ Маріанни Гончарової – це світ, в якому відбуваються яскраві добрі чудеса і де будь-яка істота – не важливо, людина це чи, скажімо, птах, завжди може знайти собі справжнього друга. І навіть любов. А отже, стати щасливою…

Героїня повісті Маріанни Гончарової вірить у те, що падаючі зірки можуть виконувати заповітні бажання. І в призначену Всесвітом серпневу ніч вона забирається на дах свого надійного, теплого і доброзичливого дому, щоб зустріти Персеїди і загадати їм бажання своїх друзів і рідних, які старанно зібрала напередодні. Вона – мікроскопічна піщинка величезного космосу – сидить посеред зоряного неба і терпляче чекає, коли з’являться ці всемогутні вісники Всесвіту. Чекає і не перестає дивуватися великому світопорядку, створеному за примхою когось дуже винахідливого і мудрого. Вона обіймає любов’ю увесь цей чудовий світ, в якому живе, і з завмиранням серця чекає, коли полетять Персеїди – які знову і знов дають надію великому чуду життя, що йому ніколи не буде кінця. Як завжди у письменниці, в її новій повісті дивним чином поєднується серйозне, що інколи навіть доходить до трагізму, і тонкий гумор.